У будівництві є два персонажі, які майже завжди знають, як усе має бути.
Дизайнер інтер’єру.
І виконроб.
Проблема лише в тому, що бачать вони це «має бути» трохи по-різному.
І починається традиційна будівельна драма.
Дизайнер вважає, що виконроб не розуміє сучасного дизайну.
Виконроб вважає, що дизайнер ніколи не бачив реального будівництва.
Майстер дивиться на креслення і мовчить. Бо саме йому завтра це все робити.
А замовник просто хоче отримати готовий інтер’єр таким, яким він його замовив.
На цьому місці дуже легко визначити винного.
Тільки є одна проблема.
Можливо, ми взагалі неправильно поставили питання.
Дизайнер — це не людина, яка просто робить красиві картинки
У будь-якому серйозному дизайн-проєкті дизайнер інтер’єру — одна з центральних фігур, з якої починається весь процес.
Він отримує завдання замовника.
Формує концепцію.
Розробляє планувальні рішення.
Визначає матеріали.
Підбирає оздоблення, сантехніку, освітлення, меблі та інші елементи інтер’єру.
Стикує рішення між собою.
Узгоджує їх із замовником.
Передає їх у будівництво.
Працює з виконробом і майстрами.
А потім весь цей задум має перетворитися з креслень і візуалізацій на реальний об'єкт.
Тобто дизайнер фактично координує величезну кількість рішень, від яких залежить кінцевий результат.
У певному сенсі це топменеджер одного конкретного проєкту.
Тільки є парадокс.
Відповідальність може бути як у топменеджера, а гонорар — меншим, ніж коштує плитка у ванній кімнаті.
І ось тут починається найцікавіше.
Дизайнер обирає матеріал. А працювати з ним буде майстер
Є ще одна особливість роботи дизайнера інтер’єру, про яку рідко говорять.
Дизайнер може вибрати фарбу, але фарбувати буде маляр.
Вибрати плитку — класти її буде плиточник.
Вибрати сантехніку — монтуватиме сантехнік.
І це принципово важливо.
Бо людина, яка створює дизайн, і людина, яка реалізує технологію, — не завжди одна й та сама людина.
Тому хороший дизайн-проєкт повинен враховувати не тільки те, як матеріал виглядає.
Він повинен враховувати, як із ним працювати.
Це приблизно якби маляр визначав, на якому комп’ютері та в якій програмі дизайнер повинен створювати свій проєкт.
Майстер чудово знає свою роботу.
Але дизайнер повинен знати достатньо про технологію, щоб не закладати в проєкт рішення, які красиво виглядають на візуалізації та створюють проблеми на будівництві.
Тому хороший дизайн — це не просто красиво.
Хороший дизайн — це красиво, продумано і реалізовано без постійної війни між проєктом та будівництвом.
Дизайнер повинен бачити свій об'єкт
Саме тому, дизайнер повинен бути присутнім на будівництві.
Не для фотографії.
Не для галочки.
І не один раз на місяць.
Він повинен бачити, як реалізується його дизайн-проєкт.
Працювати разом із виконробом.
Спілкуватися з майстрами.
Бачити, як поводяться вибрані ним матеріали.
Помічати проблеми ще до того, як вони перетворилися на переробку.
Розуміти, де рішення працює ідеально, а де на реальному об’єкті воно виявилося складнішим, ніж здавалося на екрані.
І головне — доводити свій проєкт до кінця.
Один об'єкт.
Від першого рішення до здачі замовнику.
Потім наступний.
Саме так формується справжній професійний досвід дизайнера інтер’єру.
Не кількістю красивих рендерів.
Не кількістю проєктів у портфоліо.
А кількістю об’єктів, які він реально пройшов від задуму до готового результату.
Але за що дизайнеру жити ці пів року?
І ось тут ми підходимо до незручної частини.
Ідеальна модель виглядає просто.
Дизайнер бере один дизайн-проєкт, працює над ним, супроводжує його реалізацію, щодня бачить будівництво, проходить разом із командою всі складні моменти, доводить об’єкт до завершення — і тільки після цього бере наступний.
А за що йому жити ці пів року?
Якщо його робота коштує менше, ніж нормальна комплектація однієї ванної кімнати?
Ось тут і народжується конвеєр.
Дизайнер бере наступний проєкт ще до завершення попереднього.
Потім ще один.
Потім ще.
Не обов’язково тому, що йому байдуже до якості.
А тому, що одного дешевого проєкту недостатньо, щоб нормально жити.
Так людина, яка повинна була б глибоко зануритися в один об’єкт, змушена одночасно вести декілька.
І чим нижча вартість дизайн-проєкту, тим сильніша спокуса компенсувати це кількістю.
Дизайн перетворюється на конвеєр
І тут виникає проблема, про яку чомусь рідко говорять.
Ми хочемо від дизайнера індивідуального підходу.
Хочемо продумані планування.
Правильно підібрані матеріали.
Технічно грамотні рішення.
Узгодження з виконробом.
Авторський нагляд.
Контроль реалізації.
І при цьому хочемо, щоб усе було дешево.
А потім дивуємося, чому дизайнер веде одночасно п'ять, десять або більше проєктів.
Фізично неможливо однаково глибоко прожити десять об'єктів.
Неможливо щодня бути на кожному будівництві.
Неможливо побачити всі помилки реалізації.
Неможливо на кожному об'єкті особисто пройти весь шлях від чорнових робіт до останньої розетки.
І поступово професія, яка вимагає досвіду, починає працювати за принципом «швидше здати — швидше взяти наступний».
А це вже не розвиток професіонала.
Це конвеєр.
Звідки береться «відірваний від реальності дизайнер»
І ось тут ми повертаємося до нашого початкового конфлікту.
Чому дизайнер не знає, як реально працює майстер?
Чому він вибирає матеріал, який складно або дорого реалізувати?
Чому його рішення іноді суперечать технології?
Чому виконроб змушений пояснювати очевидні для будівництва речі?
Тому що професія, яка повинна формуватися на реальних об'єктах, дедалі частіше формується за комп’ютером.
Дизайнер робить проєкт.
Передає його в роботу.
Перемикається на наступний.
Потім на наступний.
А через кілька років у портфоліо може бути десятки інтер’єрів, але значно менше реального досвіду їх будівництва.
І тоді з'являється той самий «відірваний від реальності дизайнер».
Але, можливо, він не народився таким.
Можливо, ми самі зробили його таким.
Парадокс професії
Ми хочемо, щоб дизайнер:
- розумів замовника;
- придумував концепцію;
- розробляв дизайн-проєкт;
- знав матеріали;
- розумів технології;
- працював із виконробом;
- знаходив спільну мову з майстрами;
- контролював реалізацію;
- відповідав за результат.
Фактично ми хочемо топменеджера одного будівельного проєкту.
А платити готові іноді так, ніби купуємо кілька годин роботи за комп’ютером.
І тут виникає питання, яке стосується не тільки дизайнерів: чому професійна робота взагалі може коштувати у кілька разів дорожче за аналогічну на вигляд послугу?
Ми вже розбирали це питання окремо — чому один архітектор може коштувати у кілька разів дорожче за іншого і що насправді стоїть за ціною професійної роботи.
Можливо, проблема не у виконробі
Тому наступного разу, коли на будівництві виникне традиційне протистояння між «тупим виконробом» і «відірваним від реальності дизайнером», варто подивитися трохи ширше.
Виконроб бачить будівництво.
Майстер бачить свою технологію.
Замовник бачить кінцевий результат.
А дизайнер повинен побачити все це одночасно!
Саме тому хороший дизайнер не повинен просто намалювати інтер’єр, передати креслення і перейти до наступного замовлення.
Він повинен знати, що саме він придумав, з чого це буде зроблено, хто це буде робити і як воно виглядатиме після завершення будівництва.
Для цього потрібні час, присутність на об'єкті та реальний досвід.
А для цього дизайнер повинен заробляти достатньо на одному проєкті, щоб не перетворювати свою професію на конвеєр.
Бо якщо дизайнер змушений штампувати інтер’єри один за одним, щоб просто нормально заробити, ми отримуємо саме те, на що потім скаржимось:
посередній інтер’єр, слабку технічну частину, конфлікти з виконробами та проблеми під час реалізації.
Ми хочемо індивідуальний, ексклюзивний інтер’єр.
А платимо за нього так, ніби купуємо серійний продукт.
Можливо, проблема не в тому, що дизайнери не бачать далі своїх рендерів?
Можливо, через знецінення професії та бажання замовника заощадити, дизайн перетворився на конвеєр масового виробництва.