Професія дизайнера існувала давно, але ніколи не була по-справжньому доступною для більшості людей.
Ще кілька десятиліть тому дизайнер працював переважно там, де був відповідний бюджет: у дорогих приватних інтер'єрах, готелях, ресторанах, інших просторах.
Масовий ринок прийшов до дизайну значно пізніше — зі своїми правилами, своїми потребами та своїм розумінням ціни.
Сьогодні ситуація змінюється. Дизайн інтер'єру стає доступнішим, але він досі не став для кожного ремонту чимось на кшталт «так повинно бути».
Pinterest, Instagram, журнали та готові референси створюють ілюзію, що дизайн — це насамперед про красиву картинку.
Але професія значно ширша.
Планування, ергономіка, креслення, технічні рішення, підбір матеріалів, авторський супровід — за всім цим стоять місяці роботи, досвід і відповідальність.
Тому професія дизайнера ще тільки формує свою цінність у суспільстві.
І разом із нею формується й відповідь на інше питання:
як фахівцю заробляти?
Як склалася звична модель
На будівельному ринку давно існує проста модель.
Фахівець рекомендує матеріал або постачальника.
Замовник купує.
Магазин здійснює продаж.
А фахівець отримує від магазину певний відсоток.
Для продавця все логічно.
Фахівець фактично створив для нього клієнта. Він не просто передав контакт — він сформував потребу в конкретному товарі, заклав його у проєкт або рекомендував замовнику.
Тому магазин готовий поділитися частиною заробітку.
Ця модель стала настільки звичною, що багато хто вже навіть не ставить питання, чому вона саме така.
Просто так працює ринок.
Але якщо професія ще молода і продовжує формувати свої правила, чи означає це, що нинішня модель — єдина можлива?
Можливо, питання не у відсотку
Сам по собі відсоток не обов'язково є проблемою.
Цікавіше подивитися на економіку цієї моделі.
Такий дохід складно прогнозувати.
Сьогодні є продаж — є винагорода.
Наступного місяця продажу немає — немає і винагороди.
А професійний розвиток потребує зовсім іншої економіки.
Команда, програмне забезпечення, реклама, навчання, офіс, обладнання — усе це потребує регулярних і прогнозованих витрат.
Дохід від роботи дизайнера і без того може бути нерівномірним. А відсоток від продажу залежить ще й від кількості проєктів, бюджетів замовників, фактичних покупок та умов постачальника.
Тобто людина отримує гроші, які складно закласти у план розвитку.
І постачальник у цій моделі теж не обов'язково виграє.
Частину прибутку він віддає, хоча міг би спрямувати ці кошти на склад, сервіс, персонал, логістику, маркетинг, обладнання або кращу ціну для покупця.
Виходить цікава ситуація:
усі заробляють, але не обов'язково стають сильнішими.
А що, якщо змінити саму модель?
Якщо фахівець справді створює для постачальника клієнта, чому його винагорода обов'язково повинна бути частиною чужої маржі?
Чому фахівець не може сам заробляти на цій створеній ним цінності?
Не чекати, скільки магазин перерахує після продажу.
А запропонувати замовнику окрему прозору послугу комплектації та постачання.
Тоді модель виглядає інакше.
Фахівець створює проєкт — отримує оплату за свою роботу.
Бере на себе комплектацію, підбір, закупівлю та організацію постачання — отримує оплату за цю послугу.
Постачальник продає матеріали — заробляє на продажу.
Замовник розуміє, за що і кому він платить.
Це вже не спроба отримати частину чужого заробітку.
Це створення власного джерела доходу.
Саме про таку можливість — заробляти на постачанні прозоро, створюючи додаткову цінність для замовника, — ми вже писали окремо: "Відкат чи прибуток на комплектації"
І тут змінюється роль фахівця
У традиційній моделі фахівець рекомендує матеріал, магазин продає, а фахівець отримує частину продажу.
В іншій моделі фахівець може стати самостійною ланкою між потребою замовника та постачанням.
Він уже не просто рекомендує плитку, фарбу, сантехніку чи інший матеріал.
Він може сформувати специфікацію, знайти оптимальну пропозицію, організувати закупівлю, проконтролювати комплектацію та допомогти замовнику отримати саме те, що передбачено проєктом.
Це вже інша цінність.
І за неї можна отримувати гроші не тому, що хтось дозволив поділитися маржею, а тому, що була виконана конкретна робота.
Чи означає це, що стара модель неправильна?
Ні.
Ринок сам сформував її, і вона продовжує працювати.
Ніхто не зобов'язаний ламати звичні відносини між фахівцями та постачальниками.
Але якщо існує інша можливість, її варто хоча б побачити.
Особливо зараз, коли замовнику дедалі частіше потрібен не просто окремий фахівець, а людина, яка може допомогти пройти весь шлях — від рішення до його реалізації.
Можливо, саме зараз є шанс перейти від моделі «отримати відсоток із продажу» до моделі «створити додаткову послугу і заробити на ній».
Без війни з магазинами.
Без звинувачень.
Без необхідності відмовлятися від партнерства з постачальниками.
Потрібно лише трохи інакше подивитися на власну професійну цінність.
Професія ще пише свої правила
Можливо, найцікавіше в дизайні та інших професіях будівельного ринку саме те, що їхні правила ще не висічені в камені.
Ринок змінюється.
Змінюється замовник.
Змінюються технології.
З'являються нові моделі роботи.
Те, як фахівці заробляють сьогодні, не обов'язково має бути тим, як вони зароблятимуть через десять років.
Ми просто звикли до однієї моделі, тому що вона першою стала масовою.
Але якщо можна створити іншу — більш прозору, прогнозовану і таку, де фахівець сам визначає вартість своєї додаткової роботи, — чому б її не спробувати?
Можливо, фахівцю не потрібно відмовлятися від заробітку на матеріалах.
Можливо, потрібно просто перейти від відсотка за рекомендацію до заробітку на власній послузі постачання та комплектації.
Тоді фахівець отримує дохід, який може планувати.
Постачальник отримує свого клієнта і заробляє на продажу.
А замовник отримує головне — розуміння того, за що саме він платить і яку цінність отримує.
Саме так професія може не просто ставати масовою.
Вона може дорослішати.